„Учителю, вибач, що ношу ім’я Твоє”. Ці слова я прочитав чи не в перший день своєї роботи в школі на старенькому пожовтілому від часу стенді в учительській. Саме Учителем називали учні Ісуса Христа.

То ж якою повинна бути людина, щоб мати право називатися Учителем?

Не пригадую зараз слів автора, який сказав: „Коли я був малим, то думав, що зміню весь світ. Коли підріс, мені здавалося можливим змінити свою країну, місто, родину; і уже в зрілому віці я зрозумів, що можу щось змінити тільки тоді, коли змінюся сам”.

Щоб навчити дитину чогось нового, виховати в ній хороші якості, вчитель сам повинен їх набути. Дуже влучно про це сказав А.С.Макаренко: „Не  думайте, що ви дитину виховуєте тільки тоді, коли з нею розмовляєте або повчаєте її… Ви виховуєте її в кожен момент свого життя… Як ви одягаєтесь, як розмовляєте з іншими людьми, як ви радієте і сумуєте… - все це для дитини має велике значення”.

Спираючись на досвід своїх вчителів та на набутий власний досвід, я розумію, який вплив має особистість вчителя на учня. Вчитель спрямований на дитину, завжди зорієнтований на унікальну неповторність кожного учня, на розвиток його індивідуальних здібностей, і, перш за все, моральної сфери.

Кожен з нас не раз чув такі слова: „Вчитель – це:

·       свіча, яка світить іншим, згораючи сама;

·       людина, яка може робити важкі речі легкими;

·       людина, яка з добротою виводить блудника на дорогу”.

Кредо сучасного вчителя актуальне вже на протязі багатьох століть і закладено воно в простих істинах:

·       я знаю, чого потрібно вчити;

·       я знаю те, чого потрібно вчити;

·       я знаю, як навчити;

·       я розумію, що ці знання потрібні людям;

·       я бачу, що люди вдячні мені за роботу;

·       я впевнений в тому, що моя праця принесе користь суспільству.